Чому ж я для тебе, як для Лорак і Кравчука, «ЧР-95» не стала злітною смугою?
 
- Мабуть, тому, що тоді (та й зараз) український шоу-бізнес залишається недорозвиненим. Там до мене підходили, як вони себе називали, представники продюсерських центрів. І пропонували, мовляв, якщо у вас є енна сума у.о. - Ми зірку з вас зробимо. Якесь збочене уявлення про розкручування артиста було, та й понині є, в Україні. На Заході і в тій же Росії, якщо побачили, що цей виконавець чогось варта - у нього ці продюсерські центри самі кошти вкладають. А у нас ... Ви принесіть пляшку горілки - ми вас напоїмо. Приблизно така схема діє в Україні, і - як підсумок - безліч дутих талантів-одноденок, які примудряються ще й якісь звання заслужені отримати, а по суті не те що концертні зали не в змозі зібрати - в гримерці всі їхні шанувальники помістяться.

На твій погляд, «Червона Рута» прогресує або ...
 
- Ну що ти, який прогрес, швидше - регрес. А причина саме в тому, про що ми тільки говорили. Хоча є ще один аспект. Справа ще й у тому, що командні висоти цього фестивалю займають традиційно «Галицькi хлопцi та дiвчата». При всій моїй повазі до Галичини така картина не сприяє зростанню фестивалю. Адже, як не крути, у «западенцiв» трохи інший менталітет, ніж у «східнякiв» - вони більш ліричні, більш чуттєві, я б сказав, більш побожні, тому і пісні у них такі - мелодійні і умиротворені, тобто найбільш гармоніюють з їх оточуючим простором. І ось, скажи на милість, чи буде гармоніювати їх "ліричка" з мертвими заводами і шахтами, маргінальним населенням, обколотими або п'яними малолітками центру і сходу України? Звичайно ж ні. Тутешнім місцям притаманний рок. Рок - у всіх його проявах. Однак "червонорутівці" цього вперто не помічають. У цьому, на мій погляд, і криється причина стагнації цього колись популярного фестивалю.
 
- Наскільки мені відомо, ти ще й переможець «Перлини сезону».

- Більш того, саме завдяки цьому фестивалю я вступив до ВНЗ - Київський національний університет культури і мистецтв. У фіналі, на гала-концерті переможців «Перлин сезону-96» після виконання моєї «страхітливої» пісні «Склеп» я спустився до себе в гримерку і, щоб вийти з образу, пив горілку, закушуючи чіпсами. Я все ще перебував там - "в склепі", - абсолютно не звертаючи уваги на концертну метушню. Але ось до мене підступає невеликий такий дядечко, починає мене вихваляти і пропонує у нього вчитися. Виявилося, це був ректор тоді ще інституту культури, а також голова журі Михайло Поплавський. Так я закінчив його університет за спеціальністю «режисер».

- Що, і Юний орел тебе не розкрутив?

- Він спочатку намагався. Сунувся, було в міністерство, але там йому популярно пояснили, цитую: «його мистецтво не вiдповiдає нацiональнiй концепцiї». Вєрка Сердючка і інша шароварщина, виходить, «вiдповідає», а українські Еліс Купер або Мерлін Мейсон - «не вiдповiдають». Сумно стає від подібної провінційності. А потім і сам Поплавський «заспiвав» ​​... Можливо, вдалося б якось пробитися, якби в Києві я перебував постійно, але навчався заочно - ні на кого було залишити стареньких і хворих батьків.

До речі, щодо батьків ... Тоді, та й зараз, українські ефіри були заповнені пісеньками про мам і тат, типу «Пріїжджайте частiше додому», «Росте черешня в мами на городi» тощо. Так ось, справа була на одному званому київському фуршеті. Зібралася так звана столична богема. А я тут і обмовився, що набридли ці пісеньки про батьків - майбутні «митцi» кидають в селах без допомоги своїх батьків і драпають від сільських буднів в столицю, а коли ці батьки відходять в інший світ - приїдуть, посморкаются на могилках, а потім пісеньки , щоб спокутувати свою вину, бездарні «варганять». А ви, кажу, залишіться з ними до кінця - впевнений, таких пісень ви не напишете, коли старенькі батьки «розмочалять» вас своїми хворобами. Зате свій синівський обов'язок ви виконаєте сповна. Вважаю, ця ремарка не додала жодного мені впливового покровителя. Але я не шкодую і пишаюся тим, що не покривив душею і не злицемірив.

- З твоїм співочим минулим більш-менш все зрозуміло. Ну а сьогодні де-небудь ще "світишся»?

- У серпні цього року побував в Гуляй-полі на батьківщині Нестора Махна - там відомий політолог Олесь Доній організував відв'язний фестиваль «День незалежності з Нестором Махном». Мої пісні і віршики отримали там визнання. Вважаю, якщо на його проведення не накладуть свої засмальцьовані лапи чиновники від культури, у нього непогані перспективи. А поки в своєму Світловодську є редактором молодої і недержавної газети «Пiдсумкі тижня».

Звичайно ж, пишу пісні і співаю їх своїм друзям. У мене вже близько двохсот «шедеврів». Яка б не була, а все ж таки культурна спадщина ...

Записала Олена Нікітіна, «Україна Центр».