KOZA

tn death

У розпалі черговий, десятий сезон фестивалю «Червона Рута». По всій Україні проходять відбіркові конкурси, і для когось фестиваль обов'язково стане трампліном до визнання, а для когось залишиться просто спогадом. Приємним чи ні, залежить від багатьох чинників.
У 1995 році мій Світловодський друг Віталій Асауленко був дипломантом «Червоної Рути». Знаючи репертуар і чуючи його виконання, важко уявити, як він міг пройти навіть відбірковий тур. Він вважає себе бардом. Пише пісні в придуманому їм стилі - «бардівська пісня жахів". У піснях автора, який не знає нот, головними «героями» є склепи, морги, кладовища. І з цим багажем - на «Червону Руту» ?!

- Віталій, розкажи про витоки свого жанру.
- Бардівської пісні я захоплююся з тієї пори, як вивчив перші два акорди - це десь на рубежі 1980 року. Складав переважно для себе. Співав, як правило, на гулянках - мої пісні викликали у захмелілої публіки захоплення, бо своїм гітарним боєм, «дезовим» вокалом і чорногуморними текстами я зламав звичне уявлення про авторську пісню як про такий собі ліричний, умиротворений, я б сказав ще - камерний вид творчості. «Піонер авторської пісні жахів» - як згодом охрестив мене в одному своєму інтерв'ю відомий український мистецтвознавець і продюсер Кирило Стеценко
Але все це було потім. А в 1995 році, після «дипломованого» успіху моєї пісні «Люблю худих» на авторському фестивалі «Оберіг-93» в Луцьку, я вирішив штурмувати «Червону Руту». На відбірковому турі в Кіровограді моя забійна пісня «Хто там?» викликала в залі фурор і ...повний параліч обласних культурних «дiячiв». І якби не присутність на турі тодішнього його київського начальника Анатолія Калініченко - я не потрапив би в фінал. Кіровоградські чинуші тоді буквально завалили бідного Анатолія своїми репліками (про це мені розповів один з членів журі), мовляв, він гарчить, він п'яний, він зганьбить область в Севастополі (саме там був фінал) і т.д., і т.п. Але Анатолій, спасибі йому, в образу мене не дав. І я виправдав його високу довіру - в так званому місті російських моряків я став дипломантом. І не до Ель Кравчука, і не до Ані Лорак (вони стартували саме на цьому фестивалі в 1995 році) приходили в готельний номер севастопольські пацани і дівчата і просили заспівати, а до мене. Я їм кажу, мовляв, хлопці, у вас же пики рязанські - ви ж по-українськи нічого не зрозумієте. Нічого, відповідали вони, зате ти "рычишь" класно.